Газета АЗАРТ от МСЛ №33 (1184) 10-16.08 2020

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ Державна справа Життя прискорюється. Поява нових засобів зв’язку, сучасні технології, тотальна урбанізація і безліч інших маркерів 21‐го століття не дають змоги пересічному громадянинові призупинити свій ритм і спокійно оцінити знакові віхи нашого минулого. Тож сьогодні ми вирішили нагадати про визначну подію у світі лотерей, адже майже 50 років тому, в жовтні 1970 року відбувся перший розіграш знаменитого «Спортлото». УСПІШНИЙ СТАРТ Розіграш відбувся у московському Будинку журналіста. Лототрон — спеціальний апарат, що визначає виграшні числа, у природі тоді ще не існував. Його створили у конструкторському бюро Академії наук Естонської РСР трохи згодом, у 1973 році. А в жовтні 1970‐го школярка Маша Обухова вручну крутила тиражний барабан і витягала з нього кульки. Аматорам лотерей, що завжди дуже уважно ставляться до чисел, буде цікаво довідатися, що першою стала кулька під номером 30. В УРСР перший розіграш відбувся на рік пізніше — у 1971 році, але досить швидко збори від продажу білетів лотереї вивели Україну на другу сходинку після Росії. У 1992 році «МСЛ (Молодьспортлото) об’єднала всіх представників «Спортлото», що працювали на території незалежної України. Розігрувалося дві системи — 5 з 36 і 6 з 49. Остання була замінена в 1986 році на 6 з 45, що дозволило збільшити імовірність виграшу на 30%. У СРСР «Спортлото» було справою державної важливості. З його допомогою голова спорткомітету СРСР Сергій Павлов планував зібрати гроші на проведення московської Олімпіади‐80. Ідея виявилася досить успішною: доходи від «Спортлото» склали до 70% бюджету Олімпіади. Пізніше ці кошти йшли на розвиток масового спорту. А кошти були чималі: тільки у 1980 році виторг від реалізації білетів склав більше 466 мільйонів руб лів. Це при тому, що один білет коштував усього 60 копійок. Половина доходів від продажу йшла на призовий фонд, а третина виділялася на потреби спорту. Наприклад, у Києві на доходи, отримані від лотереї, був реконструйований Центральний стадіон (нинішній НСК «Олімпійський»), збудовані Школа вищої спортивної майстерності (легкоатлетичний манеж на Березняках) і тенісні корти на Повітрофлотському проспекті. «СПОРТЛОТО» У КІНО Після Олімпіади‐80 увага до спортивної лотереї почала зменшуватись, доходи скоротились. Тоді було запропоновано хитре маркетингове рішення — популяризувати лотерею зручним і доступним способом. Згодом на екрани країни вийшов фільм кращого комедіографа СРСР Леоніда Гайдая «Спортлото‐82». Картина стала лідером кінопрокату 1982 року, зібравши 55 мільйонів глядачів. Син сценариста Владлена Бахнова, який працював із Гайдаєм над найуспішнішими його фільмами, включно зі «Спортлото‐82», Леонід Бахнов підтвердив, що картина про лотерею «звичайно ж, була соцзамовленням, але на якість фільму і його популярність це ніяк не вплинуло». «Спортлото‐82» — не перший у СРСР фільм, в якому було використано так званий продакт‐ плейсмент (прихована реклама). Але, безумовно, найвідоміший. Це зараз нікого не дивує, коли герої на екрані п’ють горілку відомого горілчаного бренду або обговорюють марки майонезу. А для 1982 року це був дуже несподіваний і сильний хід. У фільмі сигарети «Прима» протиставляються «Мальборо», напій «Байкал» — «Пепсі-колі», а в одній зі сцен герой Борислава Брондукова прямо закликає: «Пийте «Хванчкару» — це легке, натуральне вино». До речі, така настирлива реклама викликала додатковий комічний ефект — дійсно, більшості глядачів хотілося палити «Мальборо», а не «Приму» за 16 копійок. Але всі поціновувачі тютюну знали, що купити «Мальборо» у торговельних мережах практично неможливо, хоча вартість американських цигарок і була вп’ятеро вища за «Приму» — 1 руб ль. Втім, то вже деталі. А фільм дав чудовий результат: вже наступного, 1983 року продаж квитків «Спортлото» зріс удвічі. «ЖИГУЛІ» — ДЖЕКПОТ СІМДЕСЯТИХ РОКІВ За словами київського пенсіонера Анатолія Казимиренка, у 70‐ті роки кожен розіграш «Спортлото» ставав подією. «Це було дуже захоплююче. Гра перетворювалася на ритуал. Тиражі друкувалися щотижня в газеті, і ми з нетерпінням чекали на кожен випуск, хвилювалися», — згадує Казимиренко. Анатолій Павлович і деякі його друзі об’єдналися і щотижня купували лотерейні квитки на свою невелику згуртовану компанію. У радянській лотереї не було системи джекпотів, натомість було багато невеликих виграшів — від 3 до 50 руб лів. Чим більше купуєш квитків — тим більше шансів виграти. «Звичайно, виходило не завжди. Вкладені гроші поверталися в середньому через раз, а великі виграші — від 100 руб лів і вище — випадали в середньому на 10–20 ігор. Виграш ми розподіляли нарівно на всіх учасників», — розповідає пенсіонер. Інша перевага лотереї «Спортлото» у СРСР полягала в тому, що розігрувалися не тільки гроші, але й дефіцитні товари — автомобілі, пилососи, килими. «Нашою мрією було виграти машину. Нові «Жигулі» коштували 5 тисяч руб лів, але, навіть маючи такі гроші, потрібно було роками чекати своєї черги на покупку. Якщо виграти машину, а потім її продати — можна було непогано заробити. Але ми авто так і не виграли», — журиться Казимиренко. Натомість киянці Ірині Гордієвській пощастило більше. В її родині історія про а 8

Газета АЗАРТ от МСЛ №33 (1184) 10-16.08 2020 | Página 8