Вольности запорожских казаков Volnosty_zaporozhskykh_kazakov_ros | Page 298

294 Свои И до вижки козацки-молодецьки побнвае; Еровыо слдъ заливае кинныхъ бративъ словами промовляе: «Братики мои ридненьки, Голубоньки сывеньки! Добре вы учините, найменьшого брата, мнжъ кони возьмите, Мене, И въ землю христйянську, И ти браты Словами отця, до матери, до роду надвезите». тое зачували, до нромовляли: ‹Братику милый, Голубоньку сывый: Ради бъ мы тебе мнжъ ковн узяти, И буде насъ Азовська орда нагонятн, И буде И Буде въ пень сикты-рубатн, намъ велику муку завдавати». тее промовляли, Видтиль нобигали... ...Тоди меньшйй братъ на Савуръ-могилу збигае, Словами промовляе; Слезами обливае: Побило мене въ поли три недоли: Перша доля безхлибье, А Друга доля безвидье, третя буйнйй ввтеръ въ поли повивае, Бидного козака зъ нигъ валяе. Тоди меньшйй братъ на Савуръ-могилу зихожае, Головку свою козацьку склонле, молитву споминае, Отъ руками не визьме, Ногами не виде, Батькову-матчину И ясными очима на небо не згляне‚ Еругомъ взирае, Тяжко вздыхае: «Голово моя козацькая! Бували мы у земляхъ А У турецькихъ, вирахъ — бусурменськихъ; теперь лрыпало на безвидди, на безхлибьи ногибати. Девятый день хлиба въ устахъ не маю, На Тутъ Якъ тее безвидди, на безхлибьи погибаю! Не черна хмара налитала, нромовлявъ... Не буйнйи витры вййнули, зъ тнломъ розлучалась. душа козацька-молодецька Тодн сыви зозули налитали, `