Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 222

Частина друга. Нація і клас зорієнтованого політичного дискурсу, але тепер вони дуже відрізнялися від росіян недавнього імперського часу. Новими росіянами стали колишні великороси. Українці та білоруси вже не належали до панівної російської народности, і в цьому сенсі дореволюційна імперська Росія припинила існування. У свідомості народів колишньої імперії, а відтак і цілого світу, замість неї повільно, але тривко утвердилися поняття нової багатонаціональної держави і нової російської ідентичности. Шлях до окресленого повище «вирішення» національного питання в СССР, а також балансу між класовим і національним дискурсами, покликаними леґітимізувати це вирішення, не був ані легким, ані простим. Потреба деконструювати старі імперські та розвинути нові постімперські структури й ідентичності звело разом більшовицьку владу і лідерів українського національного руху й уможливило повернення Михайла Грушевського в Україну 1924 року. Життя та діяльність Грушевського від 1924 року до смерти у 1934-му дає унікальну нагоду дослідити взаємозв’язок між конкурентними національними проектами, панівними дискурсами й історичними наративами в Совєтській Україні та СССР у перші пореволюційні десятиліття. Його життєвий досвід показує, як і за яких обставин стала можливою співпраця між більшовицьким режимом і діячами українського національного руху, як вона вплинула на їхні політичні позиції і як цей важкий компроміс позначився на історичних наративах, що їх творил и обидві сторони. Уважне читання тогочасних праць Грушевського оприявнює міру впливу національних інтерпретацій східнослов’янської історії на панівний наратив, створений совєтською історіографією у 1920-х - на початку 1930-х років, і навпаки. Зрештою, це допомагає зрозуміти формування совєтських національностей і національних лояльностей, а також роль комуністичного досвіду у творенні окремих російської та української національних ідентичностей.