началах, пояснював своїм та чужим людям Положення про земельну справу; в короткім часі одружився з молоденькою селянською дівчиною і почав жити цілком по-народньому, а вечорами вчив дорослих людей грамоти, сам читав їм книжки, вносячи певну культуру в їх деиття. Така діяльність здобула йому велике довір’ я та приязнь дударівської громади, та одночасно підозріле й вороже відношення з боку сусідніх польських Панів. У споминах Антоновича згадується про його перший арешт; було то саме в часі похорону Шевченка в Каневі; більші подробиці в споминах самого Бориса Станіславовича.
П’ ять років пробув він у Дударях, дедалі накликаючи на себе все дужчі переслідування; нарешті, змушений покинути дорогу працю, почав шукати іншої по різних місцях для утримання своєї родини. 1866 р. його вдруге заарештовано вже в Катеринославі, де він мав посаду помічника ревізора контрольної палати; два місяці перебув Познанський у київській кріпості, а тимчасом померла його жінка, зоставивши двоє малих дітей. Через два місяці його звільнено з арешту і вислано з Києва „ за неприкосновенность( s ic) 1) к ъ дѣлу польскаго мятежа и за держаніе выписокъ изъ „ К о л о к о л а“, подъ строгій надзоръ полиціи въ Воронежскую губернію, впрочемъ безъ лишенія правъ состоянія“. В великих злиднях пробув він кілька літ казенним надсмотршиком ґуральні в сло ' боді Бутурлинівці, потім у м. Павловську( Укр. Жизнь, 1913 № 1, ст. 25— 26).
Як бачимо з листування Антоновича, не дуже добре жилось там Познанському. 1870 р. йому, дозволено пробування „ во всѣхъ мѣстахъ имперіи, за исключеніемъ столицъ, столичныхъ губерній и западнаго края“, тож клопотались для нього про посаду то в сахарні або на залізниці, на Київщині, то в Лизаветі, в Херсоні, в Чернігові, в Житомирі та інш., ' але нічого не вдавалось. Один час був він і на Кавказі, потім знов вернувся на. Вороніжчину і там прожив довший час у Павловську та Острогозьку, працюючи як адвокат або нотар.
’) Мабуть помилково так надруковано в передмові М. Токаревського до о поминів Бориса Станіславовича.
S7