з нашої подорожі розказати велике число, та ми на цьому зупинимось. Одну ще розмову нрийдеться привести. Була вона в селі Капуловці, що стоїть на місці Старої Січі. Нас здивувало те, що всі селяни, з якими нам доводилось балакати, прекрасно пам’ ятали Запоріжжя і могли доволі категорично розказати про його побут. Старий дід, літ, мабуть, під 80, в хаті которого ми ночували, з дуже великими подробицями розказував нам про Запоріжжя. В його садибі на городі була могила кошового Сірка. Він її дуже обережно держав, водив нас показати її і просив прочитати й виписати надпись на могильній’ плиті. В розмові ми спитались: „ Ви розказуєте, що вся земля була запорізька; як же зробилось так, що вся вона панська?" На це дід одвітив: „ Це, бачите, була така цариця Катерина, вона і........................ наш нарід панам ". З історичних споминок пригадую собі ще розмову в селі Македонах( Канівщина). В тому селі по преданію родилась мітйчна’ людина Вернигора. Як здається, це був чоловік початку XVIII в., що належав до своєрідної організації, заведеної Орликом і його сучасниками для пропаґандя серед народу. В Македонах нам розказували, що він завів школу бандуристів, научував їх пісень про козацтво, і розпускав по світу. Леґенда про Вернигору дісталась і до шляхетської суспільности і виявилася у ній в рукописі, що мала заголовок „ Пророчество Вернигори "; в тексті цеї рукописі( вона між іншим було надрукована Чайковським). Вернигора являється великим польським патріотом і в туманних виразах розказує про те, як поляки колись повідять москалів і відбудують Польщу. В Македонах нам також за пророцтво оповідали. Але кольорит був інший. По місцевому варіанту Вернигора неначеб то сказав, що прийде такий час, коли на горі над селом, він сам, Вернигора, з’ явиться на білому коні; це буде знак, що пора народові вставати і нищити панів, що це збудеться, і що тоді людським трупом буде загачений Дніпро.
СУД.
Наші подорожі, були останнім проявом, що викликав реальні відносини до нас шляхетської суспільности. Як виявилось, за діяльністю нашою дуже охоче слідили єзуїти.
45