а в т о б і о г р а ф і я; м. г р у ш е в с ь к о г о 117
громад семинаріської та учительської. Тут він переводив( перші свої вправи тої( великої організаційної праці, що так її широко і блискуче розвинув опісля в Галичині. Власне він був зверхнім провідником громади,— давав теми і матеріали для рефератів,( провадив дебатами з. приводу тих рефератів, приймав діяльну і дуже практичну участь в обміркуванню способів української пропаґанди н а « селі ». 43
Відомо, що дехто намагайся у кривому дзеркалі представити цей перііод діяльноісти Грушевського, як це наприклад зробив О. Пріцак, який твердив, що Грушевіський, хоч і жив на українській землі, але перебував « виключно в ґетто науковців— залишився поза межами реального життя українського народу ». 44 Такі твердження не видержують жадної наукової критики і свідчать про те, що автор не ознайомлений належно з біографією Грушевського.
Взагалі-спогади Олександра Лотоцького розкривають нам в деяких деталях характер молодого Грушевського і під цим оглядом дають нам цінний матеріял для вивчення його студентського-періоду життя. Саме тому дозволимо собі на довшу цитату із цього видання:
« Виразно бачу у своїй пам’ яті тогочасного Михайла Сергієвича. В глибокій задумі вид його робив сумовите й навіть троха суворе вражініня,—-з глибоким поглядом очей і вж е тоді довгою бородою, що ми її називали „ бородою св. Онуфрія”. Але як бував він серед людей, жива вдача його зразу відмінялася: на обличчю у нього світилася характерна його усмішка— і юмористично-іронічна, і разом привітно-тепла; усмішка та живі искорки в очах робила цілком натуральним мяхкий, інаїпів жартовливий характер бесіди... Якого небудь докторального тону, у якому чулося б magister dixit, зовсім не було в його. Б у в ш и найстаршим між нами( мав щось коло 25 літ) а стоячи надмірно вище над нами овоєю талановитістю, громадською свідомістю і науковою ерудицією,— він по суті діла був для нас magister,— наливав наші душі свідомістю і знанням, заохочував і вчив працювати. Але разом то був щирий товариш, зо всіма рівний у ' свойому поступуванню. Найнаївніша думка не дратувала його... Екісплоатували ми його досить. І здебільшого він сам тому був винен. Він так охоче задовольняв усі наші потреби та прохання, що почуття ніяковости якось мимоволі пропадало перед його безпосередньою щирістю. Віін був „ наш”,— і се було натурально для нашого молодого еґоїзму, що ми експлуатували його з чистим серцем. Разом з нами складав він програми самоосвіти, а в особистих розмовах давав поради кожному зокрема, відносно до його індивідуальної вдачі... З тих українців, що тоді почали писати, не один мусить завдячувати Михайлові Оергісвичу, як і О. Я. Кониському, згадуючи свої перші лі
43 О. Лотюцьїкий, Сторінки минулого, 1932, т. І, стор. 225.
44 Омелян, Пріцак, « У століття народин М. Грушевського », Листи до приятелів, кн. 5— 7, 1966, стор. 4. У загальному можна ствердити, що ціла стаття О. Пріцака містить в собі цілу низку помилкових тверджень.