Дискусії про те, чи може інформація про події минулого бути таємною, в Україні продовжуються трива / іий час. Особливо гострими вони стали після затримання співробітниками Служби безпеки України історика Руслана Забілого у вересні гою року. Дослідника, який працював із документами 1940— 1950-х років, намагалися звинуватити у « підготовці до розголошення державної таємниці ». Своє слово в обговоренні сказали професійні історики з України і закордону та ширші кола громадськості. Протестні акції, заяви і звернення врешті змусили висловити позицію і владу. Спочатку вустами керівників своєї адміністрації, а відтак і сам президент Віктор Янукович заявив: « Я проти того, щоб закривали історію і щоб політики робили на цьому спекуляції ». Обнадійливу для українських істориків заяву зіпсували наступні обіцянки президента « розсекретити » вже давно розсекречені документи про Голодомор. Тож яким насправді буде ставлення нової влади до відкриття правди про наше минуле і чи не закінчиться воно черговий раз порожніми обіцянками, покаже час.
Проте вже сьогодні можна зробити певні висновки з так званої справи істориків. Перший оптимістичний— громадянське суспільство в Україні здатне організовуватися і відстоювати власні інтереси, незважаючи на часом брутальний тиск влади. Другий висновок песимістичний— українці ще надто мало уявляють, що містять архіви колишнього КГБ, яку інформацію там можна віднайти і наскільки вона є важливою для розуміння нашої історії. Крім того, їм практично невідомий досвід роботи з аналогічними архівами в сусідніх нам країнах Східної Європи. Тому й досі з ' являються гарячі дискусії про можливі потрясіння після відкриття архівної інформації, а дехто навіть лякає суцільними вендетами, що можуть перерости у громадянську війну.
Тож аби пролити світло на те, які саме історичні документи зберігаються в архівах української спецслужби, розповісти на їхній основі історії людей, що піднялися на боротьбу проти
Вступ
Історія з грифом
« СЕКРЕТНО »
7