Пам ' ятник ворогу, або як КГБ писав історію УПА
У травні 1954 року до рук гебістів потрапив Гдловний командир УПА Василь Кук. Наступного, 1955-го, при спробі захоплення гине провідник ОУН на Волині Анатолій Маєвський. Керівні ланки підпілля цілком ліквідовані, залишилося провести « зачистку » теренів від окремих його вогнищ.
Радянським органам безпеки знову дове / іося мобілізувати свої зусилля у 1956 році, аби спинити наростання активізації руху опору, породженого як внутрішніми( повернення з таборів політв ' язнів після лібералізації режиму), так і зовнішніми( повстання в Будапешті, заворушення в Польщі) причинами, / іише в другій половині 1950-х вони могли впевнено констатувати, що придушення повстання, яке чекісти щорічно з 1944 року обіцяли керівництву партії, нарешті відбулося.
Останнім його акордом мала стати ліквідація Степана Бандери— людини, яка і для самих учасників, і для ворогів визвольного руху стала його символом. 15 жовтня 1959 року кагебісти доповіли Микиті Хрущову про вбивство в Мюнхені провідника націоналістичного руху. Та цій події не судилося стати завершальним актом у протистоянні. Через півроку, 12 квітня 1960 року, на теренах Підгаєцького району Тернопільської області відбувся останній бій групи підпільників, під час якого двоє з них загинули, а підпільниця, що була з ними, потрапила в полон. Тож останнє слово таки було за повстанцями.
Тим часом головний акцент у протистоянні між українським національним рухом та комуністичним режимом змістився в інформаційну сферу. При цьому представники української діаспори активно використовували історію Української повстанської армії. Адже вже саме поширення інформації про УПА та її тривалу боротьбу підважувало міф про непереможність комуністичного режиму.
Історія а грифом
« СЕКРЕТНО »
73