Пам ' ятник ворогу , або як КГБ писав історію УПА
У травні 1954 року до рук гебістів потрапив Гдловний командир УПА Василь Кук . Наступного , 1955-го , при спробі захоплення гине провідник ОУН на Волині Анатолій Маєвський . Керівні ланки підпілля цілком ліквідовані , залишилося провести « зачистку » теренів від окремих його вогнищ .
Радянським органам безпеки знову дове / іося мобілізувати свої зусилля у 1956 році , аби спинити наростання активізації руху опору , породженого як внутрішніми ( повернення з таборів політв ' язнів після лібералізації режиму ), так і зовнішніми ( повстання в Будапешті , заворушення в Польщі ) причинами , / іише в другій половині 1950-х вони могли впевнено констатувати , що придушення повстання , яке чекісти щорічно з 1944 року обіцяли керівництву партії , нарешті відбулося .
Останнім його акордом мала стати ліквідація Степана Бандери — людини , яка і для самих учасників , і для ворогів визвольного руху стала його символом . 15 жовтня 1959 року кагебісти доповіли Микиті Хрущову про вбивство в Мюнхені провідника націоналістичного руху . Та цій події не судилося стати завершальним актом у протистоянні . Через півроку , 12 квітня 1960 року , на теренах Підгаєцького району Тернопільської області відбувся останній бій групи підпільників , під час якого двоє з них загинули , а підпільниця , що була з ними , потрапила в полон . Тож останнє слово таки було за повстанцями .
Тим часом головний акцент у протистоянні між українським національним рухом та комуністичним режимом змістився в інформаційну сферу . При цьому представники української діаспори активно використовували історію Української повстанської армії . Адже вже саме поширення інформації про УПА та її тривалу боротьбу підважувало міф про непереможність комуністичного режиму .
Історія а грифом
« СЕКРЕТНО »
73