Лесь Курбас у сталінському театрі абсурду
Української військової організації. Цього разу чекісти взяли за основу сюжету реальну організацію на Західній Україні, тож їм залишилося лише « викрити » ланки в УРСР.
Лесь Курбас жив і працював у той час у Харкові, тож не міг не чути про гучні процеси. Можливо, разом з іншими дивувався, як колишні професори, науковці, письменники визнавали себе шпигунами та диверсантами. Можливо, талант режисера дозволив йому побачити фальш в їхніх « зізнаннях ». Проте талант не допоміг уникнути подібної долі, більше того, можливо, саме через через нього Курбас став мішенню.
Митці, академіки та поети не випадково опинялися на лаві підсудних— радянський режим згортав « українізацію ». Змушений « українізовуватися » задля утримання в Україні влади, Кремль після придушення антирадянських повстань на початку 1920-х років тепер вбачав у ній неабияку загрозу.
« Українізація » спричинила небачене піднесення нашої культури: літератури, театру, кіно, малярства. Культурний спалах 1920-х став своєрідним реваншем українського національного руху, який, зазнавши поразки в політичній та військовій площині, почав активно перемагати режим у культурній. При цьому погляди окремих діячів набували й політичних рис. Одним із ключових гасел у тодішньому українському культурному дискурсі стало сформульоване українським письменником Миколою Хвильовим « Геть від Москви!». Микола Куліш то Лесь Курбас.
Історія а грифом
« СЕКРЕТНО »
51