Голодомор. Стирання пам ' яті
Інформаційна блокада була важливим інструментом реалізації Голодомору як геноциду в Україні. Потрапляння за кордон інформації про масову голодну смерть людей могло не лише зіпсувати міжнародний імідж Радянського Союзу, котрий саме на початку 1930-х почав активно налагоджувати дипломатичні стосунки із державами Заходу, але й вилитися у спроби допомогти голодуючим.
Саме значний міжнародний розго / іос голоду 1921— 1922 років дозволив надати постраждалим суттєву допомогу, що врятувало багатьох від голодної смерті. У 1932— 1933 роках це не повинно було повторитися. Приречені Сталіним на смерть через голод мусіли померти. Тож військова облога територій, яка мала за мету не дозволити вирватися із голодоморного гетто, ефективно доповнювалася стіною мовчання, за яку не повинно було проникнути жодне слово правди.
І все ж, у 1932 році з ' явилися публікації британських журналістів Гарета Джонса з лондонської « Тайме » та Малкольма Маггериджа з « Ґардіан », які на свій страх і ризик здійснили подорож українськими селами, щоб розповісти про жахливі сцени побаченого голоду. У відповідь Радянський Союз завдав серйозного інформаційного удару. Як ефективний інструмент використано відомого американського журналіста з газети « Нью-Йорк Тайме ». / Іауреат Пулітцерівської премії 1932 року Волтер Дюранті, котрий неодноразово бував у СРСР, і, як він сам зізнався в приватних розмовах, достеменно знав про страшний голод, публічно заперечив його і назвав вигадкою.
Сталінське « В СССР голода нєт!», озвучене вустами Дюранті, прозвучало переконливо для багатьох західних політиків. Тим паче, що вони хотіли повірити цим словам, аби якомога швидше налагодити « взаємовигідні економічні відносини » з державою, готовою за безцінь продавати відібране у селян зерно й у величезних кількостях закуповувати промислове обладнання.
Історія з грифом
« СЕКРЕТНО »
42