У пошуках могили героя
Персонажі та сюжети історії з грифом « Секретно » мають довге життя і вперто нагадують про себе у сьогоденні. УІюди, які загинули десятки років тому, події, що завершилися задовго до народження нинішнього покоління, не дають спокою сьогоднішньому суспільству— вони і досі в епіцентрі гострих дискусій не тільки істориків, але й політиків. Гриф « Секретно », накладений державою, яка вже сама зникла, на документи, що розкривають давно забуту правду про них, став прокляттям, яке не дає їм спокійно відійти у минуле і стати історією, а не політикою. Недорозслідувані злочини, незасуджені кати, невшановані герої— багаж, з яким ми марно пориваємося у світле майбутнє.
Кажуть, що воскресають / іише там, де є моги / іи героїв. Національні герої України лежать у чужій землі Європи, Америки, Росії. Про могили тих із них, котрі полягли на Батьківщині, ми часто взагалі нічого не знаємо. І це не випадково— їх боялися і після смерті, тож навіть інформація про місця їхнього поховання ретельно приховувалася. Здавалося б, упевнена у своєму вічному існуванні радянська влада насправді знала, що настане мить, коли їх шукатимуть, щоби віддати належну шану.
Історія загибелі Романа Шухевича 5 березня 1950 року в селі Білогорща піді Львовом добре відома. Документи та дослідження, що детально відтворюють операцію МГБ з ліквідації « Вовка »( так називали Шухевича чекісти), опубліковано, з ними може ознайомитися кожен охочий( і пересвідчитися, до речі, в тому, що відомий чекістський кілер Павло Судоплатов нескромно перебільшив власну роль у цій операції, коли описував її у своїх мемуарах).
Сталінське « Немає людини— немає проблеми » у випадку з Шухевичем не зовсім спрацювало. Ліквідація тіла командира УПА стала наступним важливим таємним завданням для чекістів. І його вони виконали на відмінно— через понад шістде-
I сторін s грифом
« СЕКРЕТНО »
298