Історія з грифом «Секретно». Таємниці українського минулого з архівів Istoriia_z_hryfom_Sekretno__Taiemn_ukr_mynuloho_z_ | Page 227

Заблокована країна: 1972—1973 роки елементів стала опублікована 9 листопада 1973 року в «Літера- турній Україні» заява ув'язненого Івана Дзюби. «Вирішальним, що схилило мене до "Заяви", яка стала під- ставою для мого помилування, — писав Дзюба у своїх спога- дах, — було відчуття безглуздості катастрофи... і уявлення про те, що можу ще зробити набагато більше. Я розумів, звичайно, що мій крок буде шоком для багатьох, але думав, що з часом усі побачать, заради чого я так учинив... Я справді розглядав свою "Заяву" як самозахист. Але об'єктивно воно виглядало не зовсім так. Адже я не тільки відкидав те, що мені припису- вали ті, до кого я потрапив у полон, але й декларував перегляд своїх поглядів. Я просив пробачення у влади: помилування. Тому мене мучило не так те, що хтось із знайомих, побачивши мене, переходив на другий бік вулиці (з різних причин: хтось на знак зневаги, а хтось боявся бути поміченим у товаристві хоч і помилуваного, а все-таки "державного злочинця"), — як мучило власне сумління». Через тиждень піс ля оприлюднення чекісти звітували пар- тії, що «Заява» «поширюється нами в місцях тримання серед ув'язнених колишніх однодумців, її передано по радіо за кор- дон і опубліковано в газеті "Вісті з України" [контрольоване КГБ видання для українців діаспори. — Авт.]». Сам Дзюба, не- зважаючи на помилування, залишався підозрілим для органів безпеки, які далі наглядали за ним і періодично проводили «профілактичні розмови». Проте очікування чекістів, що за однією заявою посиплять- ся інші іїм таким способом удасться цілковито дискредитувати рух спротиву, не виправдалися. Ув'язнені в таборах дисиденти не «перевиховувалися» і залишалися на своїх позиціях, тим са- мим надихаючи однодумців на волі. КГБ зафіксував слова Ан- тоненка-Давидовича про це: «Тішить, що не всі перелякалися, що є ще герої: це львівська молодь, і Чорновіл, і Сверстюк, і Стус, і Світлична, і Сергієнко, і Лукаш». Історія а грифом «СЕКРЕТНО» 225