Архімандрит Климентій, обвинувачений за віру
тисяч жите / іів цього краю, серед них багатьох священиків. Намагаючись завадити повторенню трагедії та з ' ясувати наміри радянської в / іади, митрополит Андрей відправив делегацію представників УГКЦ безпосередньо до Москви. Наприкінці 1944 року, незважаючи на смерть митрополита, делегація на чолі з його братом Климентієм прибула до радянської столиці. Священики зустрілися з головою Ради у справах релігійних культів при Раднаркомі Іваном Полянським, який запевнив, що жодних репресій чи утисків радянська влада не проводитиме.
У Москві отець Климентій мав ще одну несподівану зустріч— із представниками НКВД. Офіцери радянської спецслужби( серед них Павло Судоплатов) запропонували, щоб церква виступила посередником у переговорах радянської влади з націоналістичним підпіллям.
Зустріч між представниками підпілля та церкви відбулася наприкінці січня 1945 року у храмі Святого Юрія. Повстанці відмовилися від переговорів із радянською владою, не вірячи в її запевняння щодо припинення репресій. Вони мали рацію: масштаби терору зростали з кожним днем, він був спрямований не лише проти підпілля, але й проти мирного населення. Незабаром мішенню репресій стала Українська греко-католицька церква. 11 квітня 1945 року заарештовано усіх її єпископів, інших священиків почали схиляти до « об ' єднання » з Російською православною церквою.
Климентій, котрий після цих арештів, по суті, очолив церкву, закликав не коритися тиску, влади. Він повернувся в Унівський монастир, настоятеля якого, Івана Шестюка, заарештували у вересні 1945 року. Тим часом наступ радянської влади на УГКЦ увінчався псевдособором у березні 1946-го, що оголосив про влиття уніатської церкви в Російську православну. Священики ліквідованої церкви постали перед вибором: або скоритися наказам влади, або ж наражатися на арешт, намагаючись їй протистояти.
Климентій належав до другої категорії, тому вже 30 травня 1947 року Управління МГБ у Львівській області підписує постано-
Історія 9 Грифом
« СЕКРЕТНО »
132