Енциклопедичний довідник 325
роду. Навчався в єзуїтському колегіумі у Вільно, а в 1694 р. закінчив Києво-Могилян. колегію. У 1698— 1700 pp.— працював писарем у канцелярії Київ, митрополита. В 1700— 06 pp.— старший військ, канцелярист, згодом регент( управитель) справами Ген. військ, канцелярії. З 1706 р.— ген. писар, радник гетьмана І. Мазепи. Разом із гетьманом намагався створити за участю східноєвроп. держав та Швеції антимоск. коаліцію, яка б стала гарантом політ, незалежності України. Поразка швед.-укр. в-ськ у Полт. битві 1709 р. змусила О. разом із І. Мазепою і значною частиною козацької старшини емігрувати. Після смерті І. Мазепи, на козацькій раді 5.04.1710 р. О. був обраний гетьманом. Відразу ж отримав визнання швед, королем та тур. султаном. Під час обрання О. гетьманом між ним, старшиною і запорожцями було укладено угоду— « Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького Війська ». Цей документ пізніше отримав назву Конституція П. Орлика 1710 р. Прагнучи добитися швидкого визволення України з-під моск. влади, О. уклав союзний договір зі Швецією( 10.05.1710) та Крим, ханством( 23.01.1711). 8.11.1710 р. Туреччина, підтримуючи позицію О., оголосила війну Моск. державі. Навесні 1711 р. гетьман на чолі 16-тис. в-ська з невеликим тат. загоном розпочав наступ на Правобережну Україну. Укр. населення нерідко без бою здавало міста, до яких підходили козацькі в-ська. Правобережні полки визнали владу О. і перейшли на його бік. Гетьман Лівобережної України І. Скоропадський вислав проти полків О. в-сько під командуванням ген. осавула Г. Бутовича, але воно було розбите в бою під Лисянкою. Розпочалися масові народні виступи проти моск. адміністрації у Лівобережній Україні. В кін. берез. в-ська О. підійшли до Білої Церкви і взяли місто в облогу. Частина тат. загонів під проводом самого хана здійснила похід у Слобід. Україну. Захопивши в полон при підтримці укр. населення моск. залоги ряду міст, татари поспішно відступили. Укр. населення цих міст залишилося беззахисним перед наступаючими моск. в-ськами. Такі дії союзників О., звичайно, підривали його авторитет. У трав. 1711 р. розпочався наступ моск. в-ськ під командуванням Б. Шереметєва. Укр. в-ська і тат. загони були змушені відступити. Проте в лип. 1711 р. моск. армія неподалік р. Прут була оточена тур. в-ськами. 12.07.1711 р. поблизу Ясс між Московщиною і Туреччиною було укладено Прутський мирний договір. Протягом 1711— 14 р. О. робив спроби організувати нову антимоск. коаліцію, але безуспішно. У 1714 р. О. на запрошення Карла X II з частиною старшини переїхав до Швеції, з 1720 р.— до Німеччини, а згодом— до Франції. З 1722 р. змушений був перебратися на територію Осман. імперії, де на вимогу тур. уряду оселився у Салоніках( Греція). З 1734 р. жив у Буджаку, пізніше у Молдові. Шукаючи підтримки у різних європ. держав( Франції, Англії, Пруссії, Польщі, Ватикану), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення укр. державності. Намагався сформувати власні військ, сили та залучити до боротьби проти Рос. імперії Запорожжя. Помер у Яссах 26.05.1742 р.( подаються йін. дати смерті О.). О. автор книг, присвячених І. М а