Енциклопедичний довідник 243
О О Н у м. Женеві( Швейцарія). Набула чинності 2.12.1983 р. Станом на 1999 р. її ратифікували 73 держави, в тому числі йУкраїна( 4.06.1982). Конвенція складається з преамбули, 11 статей і 4 Протоколів до неї. У документі йдеться про такі питання, як сфера застосування( ст. 1), набуття чинності( ст. 5), порядок перегляду Конвенції і Протоколів до неї( ст. 8). Норми істотного зазначення містяться у Протоколах: Протокол 1— про осколки, які не виявляються( 1980); Протокол 2— про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та ін. пристроїв( 1980, з поправками 1996, набув чинності 3.12.1998); Протокол 3— про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї( 1980); Протокол 4— про засліплюючу лазерну зброю( від 1995; набув чинності 30.07.1998).
К ОН ВЕН Ц ІЯ П РО З А Б О Р О Н У ЗА С Т О С У В А Н Н Я, Н А ГРОМА Д Ж Е Н Н Я, В И Р О Б Н И Ц Т В А І Р О З П О В С Ю Д Ж Е Н Н Я П Р О Т И П І Х О Т Н И Х М ІН ТА ЇХ З Н И Щ Е Н Н Я( 1997)( Оггавська конвенція 1997)— міжнар.-правовий договір, прийнятий 18.09.1997 р. на конференції в м. Осло( Норвегія). Відкрита для підписання 3— 4.12.1997 р. в м. Оттава( Канада). Набула чинності 1.03.1999 р. Конвенцію підписали 135 країн, у тому числі Україна( 24.02.1999), ратифікували— 91. Складається з преамбули та 22 статей. Згідно з Конвенцією, держави-учасниці зобов’ язуються ніколи, за жодних обставин не застосовувати, не розробляти, не виробляти, не набувати, не нагромаджувати, не зберігати і не передавати протипіхот. мін( ст. 1). Застереження « ніколи, за жодних обставин » має велике значення, оскільки забороняє використовувати протипіхот. міни не лише під час міжнар. і внутр. збройних конфліктів, а йу мирний час, напр. для охорони кордонів. З міжнар.-правової точки зору у Конвенції дано значно чіткіше( порівняно з Протоколом 2 до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних пошкоджень або мають невибіркову дію, 1980) визначення протипіхот. міни. Згідно зі ст. 2 протипіхот. вважається міна, яка призначена для вибуху від присутності, близькості або ж безпосереднього впливу людини і при цьому виводить з ладу, калічить або вбиває одну або кількох осіб. Міни, призначені для детонації від присутності, близькості або ж безпосереднього впливу рухомого засобу, а не людини, і оснащені при цьому елементами невилучення, не належать до категорії протипіхот. мін. Як виняток, дозволено зберігати і передавити « обмежену кількість »( мається на увазі не більше кількох тисяч) протипіхот. мін для навчання по їх виявленню і розмінуванню( ст. 3). Кожна держава— учасниця Конвенції зобов’ язана знищити всі міни, що зберігаються у неї протягом 4 років з моменту приєднання до Конвенції( ст. 4). Саме це положення не дає змоги Україні ратифікувати Оттавську конвенцію, оскільки на виконання даної умови вона не має необхідних коштів. Кожна держава повинна знищити всі встановлені міни протягом 10 років від моменту приєднання до Конвенції( ст. 5). Якщо через велику кількість встановлених мін країна не в змозі виконати цю вимогу самостійно, вона може звернутися за допомогою до міжнар. співт-ва( ст. 6).