Історія війн і збройних конфліктів в Україні Istoriia_viin_i_zbroinykh_konfliktiv_v_Ukraini_Ent | страница 143

140
Історія війн і збройних конфліктів в Україні:
Царицина, у Туркестані та Сибіру, особовий склад куреня досяг 500 чол. Командан-
том куреня було обрано сотника Г. Лисенка. Проте відсутність достатньої кількості
кадрових старшин, деморалізуючий вплив збільшовичених частин, які самочинно за­
лишили ф-нт, займались грабунками і мародерством, та прорахунки команданта куре­
ня у веденні організаційної роботи значно послаблювали військ, дисципліну серед
особового складу частини. Стрільці постійно мітингували, створювали різноманітні
революційні комітети, що призводило до наростання анархістських настроїв серед
них. За таких умов перетворення куреня у боєздатну військ, частину стало неможли­
вим. Однак становище докорінно змінилося з прибуттям до куреня групи колишніх
полонених старшин УСС із концтабору під Царицином — А. Мельника, Р. Сушка,
В. Кучабського, І. Андруха та загону, сформованого О. Думним і Є. Скалієм з
полонених галичан, які працювали в копальнях на Криворіжжі. 6(19).01.1918 р. на
нараді старшин і січовому вічі було проголошено про повну підтримку стрілецтвом
діяльності УЦР та вирішено, ліквідувавши революційні комітети, при формуванні
куреня взяти за основу організаційну структуру Легіону УСС. Г.-Б. к. с. с. було
перейменовано у Курінь січових стрільців, який незабаром став однією з кращих
частин Армії УНР.
ГАЛКІН Олексій Семенович (1866— 1940) — військ, міністр укр. уряду в
екзилі (1920— 21), генерал-полковник. Н. 21.09.1866 р. на Київщині. Закінчив
Київ, кадет, корпус (1885), 2-ге Констянтинів. військ, училище в Москві (1886).
Служив підпоручиком у лейб-гвардії Волин. полку, який розташовувався у Варшаві.
У 1890 р. вступив до Миколаїв, академії Ген. штабу, яку з відзнакою закінчив у
1893 р. Проходив службу у в-ськах Варш. військ, округу на посадах старшого
ад’ютанта штабу піхот. дивізії, офіцера для особливих доручень при штабах корпусу
та Варш. військ, округу. 1905 р. призначений командиром 40-го піхот. Коливанів.
полку. З 1910 р. генерал-майор, черговий генерал штабу округу. З 1912 р. начальник
штабу піхот. дивізії. У роки Першої світової війни — командир піхот. бригади, піхот.
дивізії, черговий генерал штабу ф-нту. Генерал-лейтенант (1915). До лют. 1918 р.
перебував на ф-нті. Від початку українізації військ, підрозділів активно проводив
українізацію в-ськ. У берез. 1918 р. прибув до Києва, став членом Військ, ради,
займався розбудовою укр. в-ська. З квіт. 1918 р. на відповідальних посадах у Голов­
ному штабі. У період Гетьманату начальник Головного штабу Армії Укр. держави.
З груд. 1918 р. начальник канцелярії Військ, міністерства в уряді Директорії. У черв.
1919 р. під станцією Білою (біля Тернополя) потрапив до пол. полону разом з
особовим складом військ, міністерства. Перебував у концтаборі в Домб’є. Після
звільнення з полону навесні 1920 р. повернувся в Армію УНР. Працював на посадах
начальника Головного мобілізац. управління Військ, міністерства і віце-міністра військ,
справ. Восени 1920 р. військ, міністр УНР, член Вищої військ, ради. З 1923 р.
генерал-полковник УНР. За власним бажанням звільнився з Армії УНР. Проживав
у м. Старий Самбір, у с. Пасічі під Станіславом. Працював наглядачем у лісовому