вань-вислуг від великого князя, котрими той обдаровував свого улюбленця. Серед них, наприклад, замки й волості: Полонне, Здолбиця, Глинськ, Богдашів, Красилів, Звяголь, Чуднів, Турів, Степань, Дорогобуж, Кузьмин, Сатиїв. Уявлення про майновий статус волинського князя дає перепис русько-литовського війська 1528 р., на який від кожних 8 служб, тобто поземельних одиниць, що лежали в основі оподаткування, феодал виставляв одного вершника. Згідно з данйми перепису, князь Костянтин був четвертою особою в країні, виставивши 426 вершників. Це означає, що у його власності перебувало десь близько 60 тис. підданих.
Ревний захисник православ’ я і щедрий на пожертви, князь Острозький вважався світським покровителем руської православної церкви. На його кошт, зокрема, було зб у довано й реставровано чимало храмів у Вільно, Жидичині,
Турові, Києві-............ Помер Костянтин Іванович 10 серпня 1530 р. у Вільно;
тіло його було перевезене до Києва й поховане в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря.
По ньому лишилося двоє синів: Ілля— від першої дружини і Василь— від другої, княгині Олександри Семенівни Слуцької, племінниці останнього київського князя Семена Олельковича. Зведених братів розділяла чимала вікова різниця: Ілля народився 1510-го, а Василь— бл. 1526 р. Після смерті князя Стосунки молодої мачухи, матері Василя, з пасербом складалися не найкраще, тож княгиня Олександра, забравши малолітнього сина, покинула Острог і виїхала до Турова. Саме тут під опікою матері ріс княжич Василь. Життя ж Іллі виявилося недовгим: у 1539 р. він раптово помер, залишивши вагітною молоду дружину-красуню Б еату Костелецьку, яку вважали позашлюбною донькою короля Жигимонтй І Старого. В ж е після його смерті народилася Галшка, найбагатша наречена Литви, Білорусі, України й Польщі, а величезні ма € тки покійного князя до повноліття княжни перейшли під опіку Беати. Вона не виявила хисту до господарювання, проте зуміла вжити усіх можливих заходів, аби обмежити права неповнолітнього княжича Василя на спадщину Острозьких. Боротьба за повернення батьківських земель, яка супроводжувалася драматичними перипетіями в долі нещасної Галшки, чию руку правдами й неправдами, не без інтриг самого королівського двору, виборювали претенденти, тяглася майже 40 років. Врешті після смерті хворобливої напівбожевільної княжни( 1582),
Івр