Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 149
ї 392/93 р. взяло Новгород штурмом. Самого князя, його
дружину й дітей було ув’язнено.
З Чернігово-Сіверщини загони Вітовта повернули на
Київ, проте цього разу великий князь обмежився тим, що
захопив поліські замки (Овруцький і Житомирський), очі
куючи добровільної капітуляції Володимира. Той дійсно
прибув до ставки великого князя, і мир було укладено.
Однак це тільки відсунуло розв’язку. Восени 1393 р. В і
товт здійснив бойовий рейд на Поділля, захопив Брацлав,
Кам’янець, Смотрич та інші замки, а Федора Коріатовича
примусив до втечі. Після Поділля настала черга Київщи
ни, хоча до воєнних сутичок між братами Й не дійшло. Усу
нення Володимира з київського княжого столу відбулося
у другій половині 1394 або на початку 1395 р. мирним
шляхом: князю були запропоновані умови капітуляції —
замість Києва надано другорядний дрібний уділ у Біло
руському Поліссі з містами Копиль і Слуцьк (звідси на
щадки Володимира Ольгердовича з часом почали зватися
князями Слуцькими; цей рід вигас наприкінці XVI ст.).
Є припущення, що князь Володимир, не змирившись із
втратою Києва, звертався по допомогу до великого князя
московського Василя Дмитровича, з котрим підтримував
досить жваві контакти й раніше. Однак Москва на той час
не мала сил для втручання у внутрішні справи Великого
князівства Литовського, тож Володимир, повернувшися ні
з чим, оселився в Копилі. Відлуння цієї події обернулося
проти онуків Володимира — Симеона та Михайла, коли ті
претендували на київську княжу спадщину наприкінці
XV ст. Відмовляючи їм, великий князь буцімто зауважив,
що «дід їхній князь Володимир бігав на Москв