дізналася, що зобов ' язана піти.- Піти? запитала якось не до ладу.- Мене вже, мабуть, зачекалися. Ідеться про важливу зустріч, якої не зможу пропустити.
- Але, невдовзі, поночіє, намагалася затримати її. Насправді, мої відвідини мають певну мету. Гадаю, що саме ти являєшся єдиною особою, яка, в оцей жаский для мене період, могла б допомогти мені.
Мене заполонив якийсь незрозумілий жах. Ставало дедалі гірше. Треба було вдавати із себе жертву, але не поступатися перед її несхитною настирністю. Цей захід остороги, осібно, коли добачала, що в неї урвався терпець, у крайньому разі, міг справдити будь-яку мою слабкість. Усе це було неодмінною стратегією, кінцевим модусом сповна оволодіти нею. Я не дозволяла собі втратити її саме в ці секунди. Боялася, що ліки, яких вона вже проковтнула, у будь-яку мить могли збудити неминучий ефект. В оті моменти, її тіло тремтіло, мов від пропасниці. Вкрай налякана, я марила в якійсь нещадній реальності.- Зачекай! звеліла я. Я повернулася на кухню, щоб заварити що-небудь ласого. Прочинила дверей холодильника. Підмітила рибні кульки, помідори фаршировані грибами, олію, рослинне масло та куряче філе з вершками. Звичайно, що з усіх цих припасів можна було приготувати необхідний покорм для кебетної вечері. І все ж, перш чим підступити до приготовлення, зненацька мені начебто ноги відсікло. Ніби в отупінні, за скибочками м’ яса, я помітила якийсь пластиковий згорток, битком набитий пір’ ям. Бридке пір’ я, брудне й сморідне. У нижній частині, нейлон був перерізаний у декілька місцях. І крізь ті шпарки протікало щось гнійне. Щось на відтінок ще досить теплої крові. псиХози 27