226 Тимур Горбач
Водзіслав ( oppidum nostrum Wlodzislaw / Wodzislaw ) з прилеглими селами , як нагороду за заслуги їхнього батька .
Текст привілею з оригіналу ніколи не друкувався . Свого часу Фран цішек Пекосінський опублікував його per oblatum у першому томі „ Дипломатичного кодексу Малопольщі ” із застереженням , що документ є фальсифікатом 4 . На підтвердження цього дослідник навів кілька аргументів . Почав з того , що уряд гетьмана польного ( exercituum campiductor ), з ’ явився в Польському королівстві лише наприкінці ХV або на початку ХVI ст . 5 Вказав також на наявність у тексті й низки інших анахронізмів , як наприклад , уживання титулів „ aulici et clientes nostri ”, „ secretarius ” – нехарактерних для того часу . Далі автор , розмірковуючи над питанням : чому Казимир ІІІ п ’ ятнадцять років зволікав із затвердженням привілею для Збіґнева із Бжезя , наданого йому імператором Карлом IV ще 1355 р ., і вчинив це вже після смерті самого Збіґнева , дійшов висновку , що імператорський привілей також сфальшовано . Насамкінець Ф . Пекосінський піддав критиці тестаційну частину документа , зазначивши водночас , що імена п ’ ятьох із дев ’ яти свідків не зустрічаються в тогочасних джерелах 6 .
Коментуючи другу частину привілею , у якій король надає синам Збіґнева місто Влодзіслав , Ф . Пекосінський мусив визнати , що „ rzecz ta , choć mylnie przedstawiona , jest jednak na fakcie prawdziwym oparta ”, бо описана також у хроніці Яна із Чарнкова 7 . Однак у свідченнях обох джерел є певні розбіжності . Перша стосується датування . Привілей видано у Пшедбужі in vigilia Nativitatis beate Marie virginis , тобто 7 вересня . За переказом Яна із Чарнкова , Казимир ІІІ на початку вересня 1370 р . дійсно прибув зі своїм двором до містечка Пшедбуж , аби звідти , за звичаєм , вирушити на лови . На Різдво Пресвятої Богородиці ( 8 вересня ), король , не зважаючи на вмовляння й перестороги деяких вельмож , поїхав до лісу
4
Kodeks dyplomatyczny Małopolski [ далі : KDM ], [ t . 1 ]: 1178 – 1386 , wyd . F . Piekosiński , Kraków 1876 , s . 369 – 371 .
5
За часів Казимира ІІІ основу польського війська становило посполите рушення ( expeditio generalis ), на чолі якого , зазвичай , стояв сам король , і лише зрідка обов ’ язки управління військом покладалися на його заступників – старост або інших урядників ( S . М . Kuczyński , Polskie siły zbrojne za Kazimierza Wielkiego i Andegawenów , „ Studia i Materiały do Historii Wojskowości ” 1965 , t . 11 , cz . 2 , s . 25 – 32 , 40 ). Початки ж гетьманства в Польщі сягають середини ХV ст . і тісно пов ’ язані з поступовим утвердженням нової організаційної моделі коронного війська , відповідно до якої суттєво зросла роль найманих контингентів . Керівництво найманцями здійснювали спеціально призначені для цього гетьмани ( campiductores ). Першим з них був Петро Дунін , який згадується на цій посаді під 1461 р . ( Z . Spieralski , Geneza i początki hetmaństwa w Polsce , „ Studia i Materiały do Historii Wojskowości ” 1960 , t . 5 , cz . 1 , s . 297 – 298 , 312 ).
6
KDM , t . 1 , s . 372 .
7
Ibidem , s . 371 .