Стрітення свято та повір’я
Після Різдва через сорок днів християнська
церква відзначає велику подію в житті Сина
Господнього Ісуса Христа — Стрітення, тобто
Зустрічі із святим чоловіком. Про це розповідає
апостол Лука у своєму Євангелії. За законом
Мойсея на сороковий день після народження
хлопчиків приносили до храму для здійснення
обряду обрізання. І саме о цій порі відбулася
доленосна зустріч. Апостол Лука пише: «Жив
ж бо вже не за горами...
Селяни цього дня перетрушують зерно у коморі,
«будять» його, бо незабаром весна. До стайні чи
сіней хат заносять картоплю на насіння, щоб
«накільчилася». В цей день, обов’язково,
посвячують свічки, що називають громичними,
та воду. Громична свічка мала захищати весняні
посіви від грому та замфорозків. Бережуть її за
образами і свято вірять у її чудодійну силу.
Посвячену на Стрітення воду наливають у нову
невживану посудину. Приносять додому і
зберігають про всяк випадок. За давніми
віруваннями ця вода має величезну магічну силу.
Нею поїли хворих людей, знімали пристріт
(«вроки»), окроплювали немовлят від лихого ока.
Сприскували свяченою водою і худобу, щоб не
хворіла; бджолині вулики, щоб отфримати багато
меду та роїв. Також окроплюють молодих хлопців,
що ідуть до війська. Їх матері вірили у охоронну
силу свяченої води.
Дотепер існує багато прислів’їв та народних
прикмет, що віщують ранню весну чи ще довгу
зиму. У народі кажуть:
Коли на Стрітення заметіль дорогу перемітає,
то голодну зиму ще вітає.
Коли
на
Стрітення
відлига —
пропала
весна ще
надовго.
Коли
на
Стрітення
іній
—
зародить
гречка
і
бульба.
Як
на
Стрітення
з дахів вода
накрапає,
то ще довго
зима
погостює.
Ясна погода
на Громницю — жди добрий урожай і меду з
паляницею.
Якщо вітер на Стрітення гуляє, біда у полі на
господаря чекає.
Та як би там не було, а вже до літа близько. І у
людей надії на відродження землі, прийдешнє
тепло все більше і більше гріють душу. А де є надія і
віра у велике відродження світу після зимової
сплячки, там є щастя і майбутнє для всього
українського роду.
тоді в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон. Він був
муж праведний та благочестивий, що чекав
утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому. Йому
було провіщено Духом Святим, що він не
побачить смерті, доки не побачить Христа
Господнього. І він був приведений Духом у храм. І
коли батьки принесли Немовля Ісуса, щоб
зробити з Ним за законним звичаєм, він взяв
Його на руки, благословив і сказав: «Нині
відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з
миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти
приготував перед лицем усіх народів, світло на
просвітлення язичників і славу народу Твого
Ізраїля».
Йосиф же і Мати Його дивувалися сказаному
про Нього. І благословив їх Симеон і сказав Марії,
Матері Його: «Ось лежить Цей на падіння і на
піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак
сперечання, Тобі Самій душу пройме меч, щоб
відкрилися помисли багатьох сердець» Лк
(2:22—36).
Отож, поважний первосвященик Симеон
тримав на руках Святе Дитя і дивувався
пророцтвам древніх. Сталася подія, до якої він
готувався усе життя — достойно зустріти
Боже Життя і першим долучити його до обряду,
освяченого Самим Господом. Все життя Симеона
було окрилено радістю очікування Стрітення із
Божим Сином. Довгі роки він прагнув
досконалості і очищення душі. У натхненних
молитвах Симеон просив Господа прискорити
цей благословенний час. Та все відбулося тоді,
коли мало відбутися. Свято Стрітення
Господнього — це зустріч щирих і натхненних
душ із Господньою Любов’ю. Це свято надії на
прийдешній рік. Бо саме Любов править світом, і
Бог — то Любов, а наша віра у Бога — то
Любов до всього сущого навколо нас. Щиро
любити світ, себе, шанувати своїх рідних та
поважати усіх людей, яких ми зустрічаємо на
дорозі життя, — ось вища мудрість, закладена у
святі Стрітення Господнього. Господь кожному з
нас дав право вибору та розуміння свого
промислу. А завдання кожної людини — шляхом
духовного очищення, щирої молитви та міцної
віри у вищі моральні цінності, що закладені у
християнстві, знайти свою дорогу у житті.
Велич зустрічі праведника Симеона і
Немовляти Ісуса наповнена глибоким сакральним
змістом. «У особі Симеона, одного з найкращих
людей часу, що відходить, Вітхий Завіт
уклонився Новому Завіту, яки й мало втілити у
собі Немовля Христос», — свідчить ієромонах
Філадельф у своїй книзі «Заступниця усердна».
Відзначається свято Стрітення Господнього
на Русі з Х століття.
Але українці то творча та багатогранна нація,
що шанує народні традиції. Тому свято
Стрітення має побутову сторону святкування.
Зустрілися Зима з Літом та й давай силу
випробовувати: хто сильніший? Напускає Зима
віхолу із снігом, замети по дорогах
порозставляла, як прикордонні застави, бо не
хоче Літові поступитися пануванням на землі. А
Літо усміхнулося лагідно-лагідно, і сонечко полило
із відерця небесного проміння золоте. Почали
танути замети та кучугури, потекли струмочки,
задзвеніли по-весняному ручаї... Невже весна? Ні.
Стрітення... Велика пора природної таємниці,
що рік від року приходить на нашу землю і дивує,
і тривожить, і зачаровує нас своєю
неповторністю.
У народних казках Зима на Стрітення —
стара бабище, а Літо — молодий гарний
парубок. Зимі прислуговує Мороз-Морозище,
Чорт (чи інша нечиста сила) та Смерть. Багато
лиха приносять ці зимові слуги. Завжди при
зустрічі з ними навіть сучасна людина мимоволі
лякається, бо то тяжкі випробування —
зустрітись із голодом та холодом. А де вони, то й
смерть недалеко гуляє. Та Стрітення — це
промінчик надії на близьке тепло та відродження
життя. Тому Літо — веселе, життєрадісне, у
солом’яному брилі, прикрашеному квітами. Воно