4 стор.
Eх libris
Число 1, 2011 р.
EX LIBRIS oo. ВАСИЛІЯН У ДРОГОБИЧІ
Український
книжковий
знак (eх libris) вивчений недостатньо. Звичайною про так
званий український радянський eх libris є кілька брошурок, декілька статей, однак значимість їх мізерна.
Відомий український історик І. Крип’якевич пробував
історію українського книжкового знаку висвітлити на сторінках «Старої України», після чого з’явилось в Галичині
кілька серйозних публікацій на
цю тему, згадаймо альбом «Ех
libris». АHУМ. 1932. Однак історія українського книжкового
знаку досі належним чином не
досліджена.
Здивуванню моєму не було
меж, коли я на одному із стародруків побачив eх libris oo. Василіян міста Дрогобича. Я знав,
що дрогобицькі Василіяни мали
добру бібліотеку, яка частково була розікрадена, а частково
знищена московсько-большевицькими «книголюбами». Та
того, що Василіяни мали ще й
книжковий знак, не знав ані
я, ані навіть дрогобичани-сторожили.
Як видно із світлини, ех libris
викононо досить майстерно,
хоча сюжет простий: за столом,
у бібліотеці, сидить чернець-Василіянин і читає книгу. Можна
мати претензії до окремих деталей малюнку, однак загальне
враження від книжкового знаку
досить приємне. Видно, що його
виконав мистець-професіонал,
який внизу поставив свої ініціяли: А.Л.35. Цифри вказують, що
ех libris був виготовлений у 1935
році. Та хто ж це А.Л.? Ось тут
довелося помучитись. У Галичині мистця-графіка із такими
ініціалами не було. Тоді я вдався за порадою до пана Миколи
Куйдича - ходячої енциклопедії з історії Дрогобича. Микола
Юркович відразу ж назвав автора книжкового знаку - Адрій
Лепкий.
Відтак почалася друга частина моїх пошуків. Ким був Андрій Лепкий, яка його доля? Дізнався небагато: Андрій Лепкий
скінчив Краківську Академію
Мистецтв. Жив і працював у Бориславі коло Дрогобича. Малював для якоїсь французької фірми, що мала відділ у Бориславі,
рекламні плакати. Потім працював у Дрогобицькій гімназії
на посаді учителя малювання.
Оце і все, що я зміг дізнатися
про Андрія Лепкого. Дрогобичани, які навчалися у гімназії
наприкінці 30-х років, згадують
про нього як про милого, симпатичного, дещо дивакуватого
чоловіка. Довідався я також, що
Андрій Лепкий помер у Кракові
в часи німецької окупації.
Можливо, ця публікація викличе бажання у тих, хто знав
Андрія Лепкого краще, написати на адресу автора цих рядків
якусь додаткову інформацію.
Це було б дуже добре, адже ми
всі разом повернули б до історії нашого міста, та й до історії
української культури ще одне,
дуже цікаве ім’я.
Є.ПШЕНИЧНИЙ
(Дрогобицький колекціонер
Число №7, 1994 р.)
ЛЬВІВСЬКИЙ ЕКСЛІБРИС РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ
За радянських часів митці, які створювали екслібриси, перебували під пильним
оком ідеологічно-каральних
органів, тому мусили творити на засадах соціалістичного реалізму. Тоді розвиток
екслібриса сповільнився. Як
жанр він перебував під «залізною завісою» тоталітарного
режиму. Але, попри утиски,
у Львові плідно працювали
такі митці малої графіки, як:
С.Гебус-Баранецька, Г.Смольський, К.Козловський, М.Яців,
Л.Лобода, М.Старовойт, В.Перевальський,
Є.Безніско,
М.Андрущенко, С.Коропчак,
Л.Левицький, стриянин О.Оброца.
За радянської доби С.Гебус-Баранецька створила для
львівських книголюбів до
двох сотень екслібрисів, зокрема два за козацькими сюжетами для І.Крип’якевича.
У збірках львівських музеїв
та багатьох родин, які проживають у Львові, налічується
чимало екслібрисів згаданих
митців. До того ж, львівський
екслібрис, як і галицький, потребує більш детального дослідження. Сподіватимемося,
що прийде час, коли з’явиться
велика за обсягом монографія
чи каталог галицького, львівського книжкового знака.
Петро Сов’як