Владислав Шерешевський — картинщик
некартинної доби
ОЛЬГА ПЕТРОВА
Персональна виставка В. Шерешевського (Музей
сучасного мистецтва. Київ, 201 3) вражала
масштабом експозиції. У ній глядач зустрівся із
майже не затребуваною вже років із двадцять п’ять
як багатофігурною тематичною картиною,
побутовими композиціями, портретом, натюрмортом
і полотнами, в яких фіксувалося жанрове
різноманіття. І це в наш час, коли під тиском
постмодерністської доктрини про жанрову
диференціацію більше не йдеться. Попри диктат
трансавангардної нормативності, що її переважно
притримувалося покоління 1 990-х — початку 2000-х,
Шерешевський залишив за собою право на
стовідсоткову свободу та самостійність. Він охоче
перечитує сторінки історії європейського мистецтва,
не оминаючи увагою реалізм, постімпресіонізм, а
особливо салонний живопис ХІХ ст. та наївізм
провінційної київської листівки того ж таки часу. І
повсюдно спостережливе око художника знаходить
поживу для творчого натхнення.
Він розпочинав власну творчість із жанрових
композицій, які нагадували родинні фотографії з
прадавніх альбомів у плюшевих палітурках. Образи
показної благопристойності позуючих чоловіків та їх
дружин, лялькового вигляду дітлахів — все це було
написано з ніжною іронією. Ідилії сентиментального
затишку донині, як і протягом попередніх двадцяти
років творчості, зберігають привабливість для
автора композицій. Окрім особистого замилування
мемуаристикою, ми бачимо стійкий інтерес
художника до провінційного портрету ХІХ ст. як до
своєрідного мистецького явища.
Інша тенденція, або ж інша творча сторінка
живописного пошуку В. Шерешевського
відкривається в тематичних полотнах із
розгорнутим, по-передвижницьки оповідальнолітературним сюжетом: «Ясна поляна» (2008), «Діло
— табак, або Герцог Мальборо» (2009), «Знімання з
хреста» (201 3) та інших. Будь-який запозичений в
історії мистецтва сюжет є підставою для художньої
гри іронічно налаштованої особистості. Цей
вроджений, а згодом інтелектуально розвинутий
асоціативно-гротесковий спосіб бачення та
переосмислення світу є підґрунтям всієї творчості
цього автора.
Експозиція персональної виставки
Шерешевського «заряджала» глядачів веселою
іронією — жоден з них не залишався байдужим на
цьому бенкеті людської комедії. Штовханина
персонажів на стінах виставкового простору
спантеличувала глядачів галасливим сміхом,
гиготінням картинних героїв, сороміцькими
сюжетами, анекдотичними жанровими
замальовками, сексуальною відвертістю та темамиперевертнями. За двадцятиліття напруженої праці
В. Шерешевський відтворив на полотнах
специфічний космос київської обитевальщини,
поданої в шатах довершеної живописності. У
плідному вивченні живописних можливостей
реалізму він засвоїв широкий «рєпінський» мазок і
2