Т
ретій рік поспіль, 19 листопа-
да, у залі Прокатедрального
собору св.Софії (м.Рим), від-
булися вечорниці. Гості пори-
нули в колористику українського народно-
го побуту, насолодились українськими піс-
нями, дотепним гумором, взяли участь у
народних іграх, поласували традиційними
українськими стравами.
Українці - народ веселий та гостинний, у всі часи вміли відпочивати. Улюбленими
осінньо-зимовими вечірніми розвагами
українців були вечорниці, на яких розпові-
дали казки й легенди, співали, танцювали,
веселилися «до третіх півнів». Вечорниці
починалися пізньої осені і тривали до поча-
тку Великого посту. Якщо вечірні зібрання
закінчувалися до півночі, їх називали
«вечорниці», а якщо тривали аж «до третіх
півнів» – це вже були досвітки.
Вечорниці не мали єдиної загальноук-
раїнської форми проведення і різнилися не
лише своїми регіональними особливостя-
ми, але й назвами (бесідки, досвітки, оден-
ки, посиденьки, вечірки (вечерки), супряд-
ки, вечереньки). Аналогіч-
ні зібрання молоді відбува-
лися і серед інших слов'ян-
ських народів.
Шлюбу передував пері-
од парубкуванню і дівуван-
ня, який наступав для хло-
пців у 17–18 років і дівчат
у 15-16р.
лись на Україні
досягнувши пов-
ноліття, молодь об’єднува-
лась у так звані дівочі та
парубочі громади. Вони
мали свої специфічні зви-
чаї і традиції. На чолі діво-
чої громади стояла старша
дівка — «та, котра вела
порядок між дівчатами»;
називали її отаманшею. На
чолі парубочої громади був
старший парубок — отаман, береза. Ватаж-
ка обирали раз на рік в кожній грома-
ді. Отаман та отаманша були довіреними
представниками своїх громад, вони залаго-
джували сварки, влаштовували забави та мали вирішальний голос у прийнятті но-
вих членів.
вечорниці приходили або заради
забави, або задля виконання пев-
ної господарської роботи, частіше ж поєд-
нували працю та відпочи-
нок. Саме через це різних
регіонах України мали
вони різні назви і форми.
У центральній Україні
здебільшого
збиралися
для спільної праці, а ве-
чорниці та досвітки закін-
чувалися вечерею. На
Поділлі та Волині збира-
лися дівчата і молодиці в
одну хату на «толоку»
або на «оденки» - дерти
пір'я, прясти, лущити ква-
солю чи кукурудзу. Толо-
ка також закінчувалася
танцями, співами, за-
стіллям.
На
Подільсько-
Волинському пограниччі
вечорниці
називалися
просто «забава».
Галичині, на Буковині й Закарпатті
вечорниці відбувалися так само, як
і скрізь. Різниця полягала лише в тому, що
тут не було вечері, а якщо й була, то дуже
Ко
Afisha.it
На
У
Зима 2017-2018
8