РОБИМО ПАУЗУ
- Що б ти обрав ніч чи день?
- День звичайно.
- А чому?
- Як це чому?! День це ж день… час, коли світить і гріє сонце, коли ти живеш, а не спиш,
коли займаєшся улюбленими справами, коли… та ти й сама знаєш які можливості дає нам
день.
- А що, ніч тобі не дає жодних можливостей?
- Нууу… тільки виспатись і відпочити. Щоб мати сили для наступного дня.
- То, значить, коли сонце заходить ти одразу лягаєш спати?
- … Та ні.
- Так що ж тоді робиш до того, як засинаєш? Невже сидиш і чекаєш моменту, коли зану-
ришс я у сон? Це ж не так. Так ніхто не робить. Тим більше, що зараз ще Лютий і ніч настає
набагато швидше, ніж влітку. Не вірю, що коли на вулиці уже темно ти не бачишся з друзя-
ми, не ходиш в кіно, не живеш чи не займаєшся улюбленими справами… Правду ж кажу?
- … Та правду, правду.
- То чому ж ображаєш ніч?
- Та що ти мене такі дивні речі питаєш. Не ображаю я її, але й не вважаю, що маю за що
любити.
- Тоді просто поважай. У неї такі ж права, як і в дня.
- А чому це ти так за неї хвилюєшся? Чи думаєш їй є діло до тебе і до того чи я тебе,
наприклад, поважаю? Чим вона заслужила твою любов?
- … Люблю її з того моменту, як народилась на світ. Адже саме вона, не день, зу-
стріла мене… Люблю її тишу та спокій, адже тільки тоді можу відпочити думками.
Саме в ній віддаюсь роздумам, спогадам і мріям. Вона не заважає, не дратує і дає
час, а не забирає його, як день. Обдаровує натхненням, ідеями та бажанням фан-
тазувати.
- Я думав, дівчата бояться ночі та її темряви. Невже тобі не страшно гуляти вве-
чері чи просто перебувати у заповненій темрявою кімнаті?
- Думаю - це ти боїшся.. тому, напевно, і лягаєш швидко спати, не
насолоджуєшся нею, а ховаєшся. як дівчисько, під ковдрою у сон.
За все своє життя, я ніколи не боялась темряви, адже це
душа ночі, так як світло є душею дня. Я обожнюю чарівність
її зоряного неба, непостійність вередливого місяця та по-
середників доби – хмарок. Завжди загадую бажання, коли
падають зорі, слухаю разом із нею музику під світлові блиски
нічної грози та насолоджуюсь її обіймами, коли лягаю спати. А
люди, як і ти - невдячні, адже не хочуть помічати її краси, відчу-
вати її любов, турботу і захист, сприймаючи тільки, як страшний,
сповнений монстрами, період доби. І насправді її провини у цьо-
му немає, це все ви самі собі вигадали. Кожного вечора вона
приходить, дарує омріяний час відпочинку, релаксації та пі-
клування про нас. Тільки уяви, що ночі немає. Яким тоді було б
наше життя? Чи любив би тоді так день, який обираєш сьогодні?
Сумніваюсь.
… Заговорились ми, зовсім скоро стемніє. Тобі пора готуватись до
сну, а мені до ніжних обіймів улюбленої ночі.
Мар’яна Джердж
49