ПОДОРОЖУЄМО
рюкзак, просвітили всі речі. А в мене там були ніж, сокира і газовий балончик.
Я думала, що вони це все заберуть, але вони не тільки не забрали, а ще й жінка
що сиділа на контролі побажала мені українською щасливої дороги.
«Я повернулась з тверезими думками, я стала смі-
ливіша, я вже не боюсь нічого і нікого: чи буде переді
мною президент або мер – це така саме людина
як і я.
Intermezzo: Вас не зупинила невіра людей у те, що вас пропустять, вас
не зупинила маленька сума грошей у кишені, не зупинили ті страхи, що
закрадались у серці, не зупинила навіть погода, адже на дворі уже холод-
но.
Христина: Я скажу так – Люблін, Варшава, Гданськ, Гдиня, Торунь – була гарна
погода. Снігу ще не було. Але коли я почала опускатися на південь – снігу було
по коліна, мороз до -14 градусів. А я ж спала в палатці. Останні три ночі для
мене були найважчі, я постійно думала: «Я скоро поїду до дому». Звичайно, в
передостанній і останній день я вже дуже сумувала за Україною. Мені не було
скучно, але наставав вечір і мені ставало так важко, що коли темніло – я зала-
зила в палатку і просто лежала. Рятувало одне – безкоштовний Інтернет. Wi-Fi
там повсюди. Навіть на березі моря.
Intermezzo: Чому вирішили їхати соло? Врешті їхати в парі з кимось – це
і безпечніше і веселіше.
40
Христина: В мене були такі різні життєві ситуації, після яких мені дуже за-
хотілось побути самій, на одинці. І насправді мені це дуже допомогло. Я повер-