РОБИМО ПАУЗУ
Кейт прокидається рано-вранці, коли повітря ще неймовірно
чисте та вологе. Навіть холодне. Вмивається такою ж прохо-
лодною водою. Одягається якнайлегше і виходить на вулицю.
Маршрут веде на вже такий рідний стадіон. Вдих повітря...
Здається, що легені наповнюються найчистішим повітрям. Чо-
мусь зранку завжди так. Ніби ще ніхто не встиг його забрудни-
ти. Та все ж це ілюзія.
Навушники у вуха, улюблений супровід, улюблені голоси.
Кейт заплющує очі, насолоджується і робить крок. Набирає
темп, збільшує швидкість. Швидше дихає.
Зараз весна і дерева вже вкрились, як Кейт називає, «весня-
ним снігом». Все розцвіло. Дихати ще приємніше, коли вди-
хаєш аромат різноманітних квітів.
Ці півгодини дозволяють сконцентруватись, подумати, очи-
ститись. Під час бігу відпускаєш усе погане, не тримаєш в собі
ні туги, ні зла, ні навіть любові. Є тільки ти. Наодинці із собою.
Кейт займається бігом не тому, що їй потрібно підтримувати
фігуру чи схуднути. Так, безперечно, це приємний плюс. Але
вона бігає для того, щоб побачити світло в собі. Відчути свою
силу. Міць.
Кейт зупиняється. Приходить до тями, повертається у реаль-
не життя. Вимикає музику і ліниво бреде додому. Піт стікає по
її тілу.
Вдома одразу ж заходить в душ. Пробує на дотик воду.
Безсило сідає у ванну.
І змиває з себе приємний початок дня.
Юлія Торконяк
57