Intermezzo : Пане Сергію , ми знаємо , що саме з Вашої ініціативи вперше відбулось таке свято в Івано-Франківську . Чи пригадуєте Ви , що спонукало до виникнення такої цікавої ідеї ? Сергій : Не тільки я – це була група . Я сам не міг організувати . Перед тим було дуже багато поїздок в різні країни світу , в яких ця справа жила і не вмирала , тому що ковальство художнє на наших теренах було припинено після Другої світової війни . Тобто , не було , скажімо так , соціального замовлення на це , нікому ковальство не потрібно було у вигляді художнього мистецтва . Залишалось ковальство промислове на великих фабриках , заводах і ковальство сільськогосподарське . Були сільські ковалі , які обслуговували сільськогосподарську техніку , кували коней ... Хоча так само ця справа майже вмерла . І якраз такий період часу , кілька десятиліть , було забуте ковальство як художнє ремесло і почало відроджуватись в радянському союзі у великих містах з ініціативи художників . Ми до цього долучились в кінці 80-х років . Один з перших , хто це почав – Михайло Зарицький . Він мій колега та співавтор майже всіх композицій . Ми разом з ним їздили на фестиваль в Чехію , відвідали польський фестиваль , білоруський та інші . І в нас постійно жила думка : « Коли ж ми зможемо це зробити в себе ?», тому що ремесло вмирає . Тобто багато ремесел відійшло за тим , що новітні сучасні технології пропонують дешевший спосіб виробництва і ручна праця зникає . Багато людей в світі долучились власне до збереження ковальських традицій . В цьому напрямку ми почали рухатись і вперше ми зробили виставку в 1999 році – зібрали ковалів з навколишніх областей ( Чернівці , Львів , Тернопіль , Івано-Франківськ ). Ця виставка дала поштовх до проведення вже таких публічних демонстрацій , акцій на площі . Ми вийшли вперше в 2003 році вже з горнами , ковадлами і кілька десятків ковалів долучились до виготовлення першої ковальської композицій – це « Стіл ковальської дружби », який зараз стоїть в галереї Бастіон . I : Які враження залишились від першого проведеного фестивалю ? С : Це була ейфорія , це був успіх . Навіть приходили ті люди , які колись були пов ’ язані з ковальством і просили : « Дайте мені молотка . Я вам покажу . Я вмію ». А ми кували цвяхи . Дуже просте завдання . Власне , це була наша
ЖИВЕМО
мета – щоб було доступно всім , створити такий елемент , який легко викувати . Тому вирішили робити цвяхи і ними прикрасили цей стіл . Ми побачили , що людям цікаво . Не тільки з професійної точки зору , але просто це якась атракція , це якесь дійство цікаве , тому вирішили продовжувати . І так вже з тих часів щороку в травні , прив ’ язуючи до Дня міста , відкриваємо ковальський фестиваль на три дні ( п ’ ятниця , субота , неділя ). І : Чи очікували Ви тоді таких результатів і того , що це стане традицією в нашому місті і що з року в рік проходитиме цей фестиваль ? С : Безумовно жодних сподівань не покладали . Єдине , що ми хотіли – працювати , робити свою справу і передавати її наступним поколінням . Коли вже пройшов досить великий час для становлення цієї справи , то ми зрозуміли , що фестиваль спочатку був просто скелетом , а зараз він вже обріс м ’ ясом , шкірою обтягнувся ( сміється ). Дуже багато людей долучається , які взагалі не пов ’ язані з ковальством . Ми , свого роду , отримали фан-клуб деяких мешканців , які люблять цю справу і долучаються . Наприклад , в нас попри ковалів розвинувся цілий напрямок волонтерства . Зі школи беремо дітей , які володіють чи навчаються мовам ( польська , німецька , французька , англійська , італійська ), тому що до нас приїжджають люди з багатьох країн і діти щороку допомагають нашим мешканцям і приїжджим контактувати між собою , що дуже важливо . Власне , можливо через це до нас і їздять люди з інших країн , бо страх є . Я часто стикаюсь з тим , що люди , які вперше їдуть – бояться як тут бути , як розмовляти , як прочитати і коли ми кажемо , що біля них завжди буде знаходитись людина , яка допоможе – це приваблює . І : Якщо говорити вже про 15-й фестиваль , то що нового в цьогорічному святі ? С : У нас вже за роки визріла програма . Вона майже незмінна . Ми намагаємось щороку запропонувати якусь творчу роботу для ковалів . Перед цим готуємось , місцевих ковалів долучаємо , які роблять основу , базу для майбутньої композиції , а вже маленькі елементи виковуються під час фестивалю , інколи привозяться готовими . Наступного року ми їх інсталюємо в цей об ’ єкт і потім виставляємо вже десь , де буде знайдене місце . Так ми зробили і « Дерево щастя », яке стоїть на Незалежності та інші об ’ єкти . Цього
31