Intermezzo: Пане Сергію, ми знаємо, що саме з Вашої ініціативи вперше відбулось таке свято в Івано-Франківську. Чи пригадуєте Ви, що спонукало до виникнення такої цікавої ідеї? Сергій: Не тільки я – це була група. Я сам не міг організувати. Перед тим було дуже багато поїздок в різні країни світу, в яких ця справа жила і не вмирала, тому що ковальство художнє на наших теренах було припинено після Другої світової війни. Тобто, не було, скажімо так, соціального замовлення на це, нікому ковальство не потрібно було у вигляді художнього мистецтва. Залишалось ковальство промислове на великих фабриках, заводах і ковальство сільськогосподарське. Були сільські ковалі, які обслуговували сільськогосподарську техніку, кували коней... Хоча так само ця справа майже вмерла. І якраз такий період часу, кілька десятиліть, було забуте ковальство як художнє ремесло і почало відроджуватись в радянському союзі у великих містах з ініціативи художників. Ми до цього долучились в кінці 80-х років. Один з перших, хто це почав – Михайло Зарицький. Він мій колега та співавтор майже всіх композицій. Ми разом з ним їздили на фестиваль в Чехію, відвідали польський фестиваль, білоруський та інші. І в нас постійно жила думка: « Коли ж ми зможемо це зробити в себе?», тому що ремесло вмирає. Тобто багато ремесел відійшло за тим, що новітні сучасні технології пропонують дешевший спосіб виробництва і ручна праця зникає. Багато людей в світі долучились власне до збереження ковальських традицій. В цьому напрямку ми почали рухатись і вперше ми зробили виставку в 1999 році – зібрали ковалів з навколишніх областей( Чернівці, Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ). Ця виставка дала поштовх до проведення вже таких публічних демонстрацій, акцій на площі. Ми вийшли вперше в 2003 році вже з горнами, ковадлами і кілька десятків ковалів долучились до виготовлення першої ковальської композицій – це « Стіл ковальської дружби », який зараз стоїть в галереї Бастіон. I: Які враження залишились від першого проведеного фестивалю? С: Це була ейфорія, це був успіх. Навіть приходили ті люди, які колись були пов’ язані з ковальством і просили: « Дайте мені молотка. Я вам покажу. Я вмію ». А ми кували цвяхи. Дуже просте завдання. Власне, це була наша
ЖИВЕМО
мета – щоб було доступно всім, створити такий елемент, який легко викувати. Тому вирішили робити цвяхи і ними прикрасили цей стіл. Ми побачили, що людям цікаво. Не тільки з професійної точки зору, але просто це якась атракція, це якесь дійство цікаве, тому вирішили продовжувати. І так вже з тих часів щороку в травні, прив’ язуючи до Дня міста, відкриваємо ковальський фестиваль на три дні( п’ ятниця, субота, неділя). І: Чи очікували Ви тоді таких результатів і того, що це стане традицією в нашому місті і що з року в рік проходитиме цей фестиваль? С: Безумовно жодних сподівань не покладали. Єдине, що ми хотіли – працювати, робити свою справу і передавати її наступним поколінням. Коли вже пройшов досить великий час для становлення цієї справи, то ми зрозуміли, що фестиваль спочатку був просто скелетом, а зараз він вже обріс м’ ясом, шкірою обтягнувся( сміється). Дуже багато людей долучається, які взагалі не пов’ язані з ковальством. Ми, свого роду, отримали фан-клуб деяких мешканців, які люблять цю справу і долучаються. Наприклад, в нас попри ковалів розвинувся цілий напрямок волонтерства. Зі школи беремо дітей, які володіють чи навчаються мовам( польська, німецька, французька, англійська, італійська), тому що до нас приїжджають люди з багатьох країн і діти щороку допомагають нашим мешканцям і приїжджим контактувати між собою, що дуже важливо. Власне, можливо через це до нас і їздять люди з інших країн, бо страх є. Я часто стикаюсь з тим, що люди, які вперше їдуть – бояться як тут бути, як розмовляти, як прочитати і коли ми кажемо, що біля них завжди буде знаходитись людина, яка допоможе – це приваблює. І: Якщо говорити вже про 15-й фестиваль, то що нового в цьогорічному святі? С: У нас вже за роки визріла програма. Вона майже незмінна. Ми намагаємось щороку запропонувати якусь творчу роботу для ковалів. Перед цим готуємось, місцевих ковалів долучаємо, які роблять основу, базу для майбутньої композиції, а вже маленькі елементи виковуються під час фестивалю, інколи привозяться готовими. Наступного року ми їх інсталюємо в цей об’ єкт і потім виставляємо вже десь, де буде знайдене місце. Так ми зробили і « Дерево щастя », яке стоїть на Незалежності та інші об’ єкти. Цього
31